Сайтым и бзэр

Адыгэбзэ  Русский

ЦIыху хэмыхьэр!

03.11.2024
Еджауэ 28

Муслъымэн жэмыхьэт! Аллаху Тэгьалам ц1ыхур къигъэщ1ри, ц1ыхум езым хуэдэ ц1ыху гъусэ къыхуищ1ыжащ. Къыхуищ1ыжащ, сыт щхьэк1э жып1эмэ, дуней гъащ1эм телъ гъугъехь псом ц1ыхур и закъуэ пэлъэщынутэкъым, уеблэмэ, пэлъэщрэ дунейр псори къы1эрыхьатэми езым хуэдэ ц1ыху къыдэгуф1эу имылъагъумэ, ц1ыхум насыпыр зэхищ1энутэкъым.

Адыгэм «ц1ыху» щ1ыжыт1эри апхуэдэ гуэру къыщ1эк1ынщ: зыгуэрхэр пц1ыхуу, зыгуэрхэми укъац1ыхуу щытын хуейщ мы дунейм уи 1уэхур щыдэк1ын папщ1э.

А щытык1эм иту Ислъам динри къыдитыжащ Аллаху Тэгьалам. Ислъам диныр гупым, жылэм епхыжа динщ, жып1эмэ ущыуэнукъым, апхуэдизк1э куэд къыхощри гупым яхуэгъэзауэ.

Жыжьэ дымы1эбэу Къур1эн лъап1эр къызэ1утхрэ япэ дыдэу дызы1уплъэ напэм, махуэм и к1уэц1к1и апхуэдизрэ дызэджэ сурэм къыхощ нэрылъагъуу мы зы гугъу тщ1ы 1уэхугъуэр.

А сурэ лъап1эм зы аят закъуэ хэткъым ц1ыхум и щхьэ закъуэр къыхэщу, ат1э псори гупым ятеухуащ: «Уэращ дызыхуэлажьэри, Уэращ дызэлъэ1уэжыр! Дыхуэузэщ1 гъуэгу захуэм…». Псом дежи къыхэщыр «ды»-щ, «сы»-къым.

Мытк1э дин унафэхэри къащти, ахэри куэдым деж гупым пыщ1ащ. Псалъэм папщ1э, нэмэз закъуэр къыхэдгъэщынщи: нобэрей джумгьэ нэмэзыр, адэк1э жэмыхьэту тщ1ы нэмэзитхур, гьид нэмэзхэр, турыхь нэмэзыр… псори гупым, жэмыхьэтым пыщ1ащ.

Адэк1э, «динк1э зэкъуэшыныгъэ» жыхуэт1эри щыщы1эфынур къуэшхэр пц1ыхуу, къуэшхэм укъац1ыхуу, уахыхьэу, къыпхыхьэу щыщытым и дежщ.

Нэгъуэщ1 лъэныкъуэк1э къэтщтэнщи, хьэл дахэм дыкъыхуриджэу, хьэл мыхъумыщ1эм дыщигъэшынэу сыт хуэдиз аятрэ, хьэдисрэ къак1уэрэ?! Нт1э ахэр зыхэплъхьарэ, зыхыумылъхьарэ къызэрыпщ1энур сыт хуэдэу ц1ыхум уахэмыхьэу, ц1ыхум уахэмыту?!

Псалъэм папщ1э, гущ1эгъум ф1ыгъуэу пыщ1ар дощ1э. Ц1ыхум уахэмыхьэу гущ1эгъу пхэлърэ, пхэмылърэ дауэ зэхэк1ыну? Адэк1э, шы1эныгъэми, тэмакък1ыхьагъми я 1уэхур аращ.

А псом къарык1ращи: ц1ыхум дахыхьэн, дахэтын хуейщ, я гуф1эгъуэр ядэт1ыгъыу, я гузэвэгъуэр ядэдгъэпсынщ1эу.

1уэхур нэхъ зэхигъэк1ыпэу же1э عليه الصلاة والسلام-ым:

المؤمن الذي يخالط الناس ويصبر على آذاهم، خير من المؤمن الذي لا يخالطهم ولا يصبر على آذاهم“.

«Ц1ыхум яхыхьэрэ, я зэраныр зышэчыф му1миныр нэхъыф1щ, ц1ыхум яхэмыхьэу, я зэранри зымышэч му1миным нэхърэ. (Ахьмэд, Тирмизий).

Ауэ, ар 1уэхум и лъабжьэу щытми, абы зыгуэрк1э емыщхьу хьэдис гуэрхэр къок1уэри, ахэр зэрызыхуэтхьыжынур тщ1эн хуейщ. Хьэдисхэр зэхуэхьыжауэ зэрамыщ1эращ куэдым щыуагъэ щ1алэжьри.

Къок1уэ хьэдис: бгым ихьэжауэ Алыхьым хуэлажьэу итым, ц1ыхухэм зык1и зэран къахуэмыхъуу псэур, ц1ыхухэм я нэхъыф1 дыдэхэм яхибжэу. (Бухъарий, Муслим). Нэгъуэщ1хэри щы1эщ, уи щхьэ закъуэ зыпщ1ыжыныр, ц1ыухэм уахэмыхьэныр нэхъ игъэдахэ хуэдэу къик1ыу.

Ауэ, ахэр пэжу къызэрыдгуры1уэнур щ1эныгъэл1хэм зэпкърахыжащ. Нэхъыбэуи апхуэдэ 1уэху бгъэдыхьэк1эр щигъэдахэу къыхэщыр фитнэшхуэ къыщек1уэк1хэм дежщ, пэжри пц1ыри зэхэзэрыхьыжауэ, зэныкъуэкъумрэ-зэрыук1ымрэ куэд хъуауэ,  

ولهذين الحديثين شواهد كثيرة جداً عن النبي صلى الله عليه وسلم، فيا ترى ما هو الوجه الصحيح في فهم هذه الأحاديث؟ وهل الرسول صلى الله عليه وسلم يحثنا على الاعتزال ويرغبنا فيه؟ وكيف يكون ذلك مع ما سبق في الحديث الصحيح من أنه صلى الله عليه وسلم فضل المخالطة على الاعتزال وترك معاشرة الناس.

الجواب على ذلك بأمور:

فيما يتعلق بالفرد

أولها: هناك حالات للشخص يشرع له فيها أن يعتزل الناس، وهذه الحالات منها:

الحالة: الأولى: أن يكون هذا الشخص كثير الشر، قليل الخير، فإذا اختلط بالناس لم يستطع أن يوصل الخير إليهم، ولا أن يحجب الشر عنهم، فمخالطته للناس هي شر لا يكاد يكون فيه من الخير إلا القليل، فمثل هذا يشرع في حقه العزلة، لذلك قال الرسول صلى الله عليه وسلم في المعتزل: يعبد ربه ويدع الناس من شره، وقال في اللفظ الآخر: ليس من الناس إلا في خير، فهذا الإنسان بطبيعته، إذا اختلط بالناس أساء إليهم، وظلمهم، وهضمهم، فمثل هذا تشرع في حقه العزلة متى كانت مخالطته للناس يغلب شرها على خيرها، أو تكون شراً لا خير فيه.

الحالة الثانية: أن يكثر الشر والانحراف بين الناس، ويصبح هذا الإنسان لا يستطيع الصبر على رؤية الفساد والانحراف، فما إن يخـتلط بالناس ويرى المفاسد والمنكرات حتى ينفعل ويسارع في تغيير هذه المنكرات بطريقة غير مشروعة تضاعف من المنكر، وتزيد منه، بل ربما أدت إلى إغلاق باب الإنكار بالكلية، وجرَّت شراً على المنكرين، فمثل هذا إذا لم يستطع أن يضبط نفسه، ولم يستطع أن يبتعد عن مواطن المنكر نظراً لأن المنكر قد فشى في كل مكان، فإن العزلة في حقه أولى.

الحالة الثالثة: أن يكون هذا الإنسان شخصاً ضعيف الإيمان، ميالاً إلى الشهوات، ويعرف من نفسه الرغبة في مقارفة هذه الفواحش، فإذا ما رآها أنست نفسه بها ومالت إليها، وربما واقعها، أو كاد، فمثل هذا أيضاً إذا لم يستطع أن يعتزل المنكر لفشو المنكر وانتشاره في كل مكان، فإن العزلة في حقه أولى.

وهناك أيضاً أشخاص إذا رأوا المنكرات تثاقم لديهم الشعور وشده الحساسية منه والانفعال فأصابهم من ذلك هَمٌّ لا يفارقهم مع عدم قدرتهم على التغيير لضعفهم وعجزهم، فمثل هؤلاء تشرع في حقهم العزلة.

والعزلة لا تعني أيضا أن يفارق الإنسان الناس بالكلية فيعتزل على رأس شظية -جبل- أو في شعب من الشعاب، بل يعتزل المنكر وموقعه، وما يؤدي إلى حصول السلبيات التي سبقت الإشارة إليها، مع قيامة بما يجب من الصلاة في الجماعة، ومن صلة الرحم، ومن القيام بحقوق الجيران، والأقارب، وما لا بد له منه، وإنما يترك فضول الصحبة، ويعتزل المنكر، ويعتزل ما لابد من اعتزاله، حتى يسلم من هذه المفاسد الموجودة، هذا فيما يتعلق بالفرد.